Сторінка 1 з 11

Дивна поведінка ноутбука ввечері в неділю мене не насторожило. Чого від нього можна чекати? А чорт його знає! Працюю з ним вже п’ять років, а сюрпризів хоч відбавляй. Старше покоління, незважаючи на те, що розумом не скривджене, кульгає в цьому комп’ютері на обидві ноги, обидві руки і головне — на голову.

Ось і сьогодні ні з того ні з сього ноутбук довільно відключився два рази! Пізніше завис… Працювати неможливо!

Дзвоню синові:

 

— Караул! Допоможи: раптом впало, те пропало і ще дражниться!

Син гарчить, але приїжджає, і в який раз все відновлює, виправляє, читає нотації: не тыкай пальцями, куди не треба! Коли вже навчишся? У мене роботи по горло, а ти…

Але ж щоб не тикати, куди не треба — треба знати, куди треба! Він же, комп’ютер, постійно щось запитує. А ми, літні люди — люди ввічливі, вважаємо своїм обов’язком відповісти, а він намагається викинути що-небудь таке, погана!

Немає сина, є внучка — школярка старших класів. Та теж все робить миттєво. Я скаржуся їй. Образи від «компа» важкі, іноді запросто доводить до істерики: цілий день набирав текст розповіді, сто разів редагував, виправляв. Вже спина затерпла! Ну, нарешті закінчив… Можна і відпочити, випити кави. Раптом клац-бац! Чого-то зачепив — і все пропало. Вся робота згинула в чорну діру! Краще качалкою по голові отримати, ніж таке. Один раз навіть завив вовком з досади!

Купив розумну, товстенну книжку — «Комп’ютер для чайників» називається. Ну, думаю, саме то — я «чайник». Значить, для мене писано. Вивчу і буду, як боги… тобто як молодші онуки. Двійнятам за шість років, а вони тикають в «комп» з космічною швидкістю! І нічого у них не пропадає!

Фото: Depositphotos

В онуків комп’ютери для ігор. І мережі! Ті, які соціальні. Один пацан іншому строчить! Я здуру теж заліз у дві мережі, так не зрадів: чого там тільки не пишуть?! Мені колись цими дурницями займатися — я працюю. Мені комп’ютер необхідний для набору тексту, для довідки. Звичайно, використовую його і в якості енциклопедії.

А ці соціальні мережі, не до ночі будь сказано, тільки жити заважають. «Однокласники», «ВКонтакте» та інші… Я взагалі не розумію, для чого вони потрібні простим зайнятим людям? Спілкування? Від нудьги? Транслювати… Кому? На весь світ? Гаразд, політики — їм потрібно, щоб їх думка дізналися, а мені навіщо? Треба комусь щось повідомити? Так є електронна пошта! А ще краще — скайп! Загалом, знову довелося сина просити — видалили всі ці мережі геть з комп’ютера!

Так от про книгу для чайників: читав, читав і зрозумів, що цю книгу писали, не для сучасних «чайників», нехай навіть і освічених, а швидше за все для «чайників» — академіків наступного століття. А я зовсім і не чайник, а мідний самовар!

Ну, пардон, відволікся. Так от, про «дивну поведінку». Включив, а комп’ютер «завис». Я встиг повечеряти, поки він думав. Прийшов — картинка вийшла правильною. Яка треба. Дещо подивився, написав — він знову завис і не вимикається! Подзвонив синові. Він мені: обесточь його, я і знеструмив.

На наступний день включаю, а він не хоче і щось мені тлумачить на іноземних мовах. Я знову до сина. Він приїхав, потикав в клавір і забрав з собою. У нього один — один із співвласників комп’ютерної фірми. Тямить!

Виявилося, полетів вінчестер! І не на місяць чи Марс, а зламався геть. Друзі порадили не викидати — специ вважають!

Фото: Depositphotos

Сказати, що я засмутився — значить, нічого не сказати! Мене трохи кіндрат не вхопив! У «компі» на дві третини закінчена книга! І багато чого іншого, так необхідного…

Але найголовніше — книга! Колосальна праця протягом двох років. Сидів в архівах, у бібліотеці… Допомагали збирати матеріали багато добровільні помічники в різних містах. Тексти, фотографії і т. д.

За читку з мене зажадали десять тисяч по блату і без жодної гарантії, звичайно, вперед, а я пенсіонер з усіма витікаючими… Потім за половину вартості взявся один спец. За ним другий, третій.

Загалом, викинули на смітник… цей вінчестер. Поставили новий. Зараз відновлюю задумане.

Чого я розписався? — запитаєте ви? Скаржуся? Вирішив поплакатися в жилетку? Ні, звичайно. Дещо пережив, а написав я це таким же, як я, горе-користувачам, не дуже грамотним в комп’ютерних справах, так би мовити, для попередження!

Пишете так не забувайте зайвий раз клацнути мишкою «зберегти», а написали — відразу записати на флешку. Не чекайте, як я, закінчення розділу, частини або цілої книги.

 

Можна зберегти текст, написавши самому собі на електронну пошту. Тобто «скинути» собі весь написаний текст — дуже ефективний спосіб. Або відіслати матеріал родичеві, другові. Навчений гірким досвідом, я придбав три флешки об’ємом 16 ГБ і скидаю всі тексти, іноді навіть незакінчені. Туди ж відправляю всі фото, всі необхідні матеріали для роботи. Навіть завів спеціальну флешку для усіх опублікованих робіт. Мало що може трапитися?

Знайте, друзі, що комп’ютер, хоч і техніка фантастична, а може підвести, як звичайний примус!

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11