Сторінка 1 з 11

Вранці прокинувся – на роботу. Дорога вимотує. Начальник – нездара. Все таке сіре… ледве-Ледве відпрацював зміну – і додому. Навколо чоловіки з дружинами і дітьми. Посміхаються… добре їм. А моє щастя – суцільна нудьга. Ось поробиш усі справи домашні, і бігом… терміново… сюди, де життя, де яскраві фарби, враження! У гру, чат, форум! В Інтернет!

Тут всі мене зрозуміють. Тут всі свої, ніхто не буде в спину кричати: «Знову за компом! Коли він вже зламається!» Ну і, звичайно, найголовніше – мій Чоловік! Людина мене розуміє! Все, що я пишу йому через відстань, він, безсумнівно, читає так… по-особливому. Він завжди знайде слова! Потрібні. І я їх завжди прочитаю правильно. Надавши своїх фарб, особистих. Адже саме це він хотів сказати. Саме так. Спеціально для мене. Він мене завжди зрозуміє! Не те що ці…

Знайомі думки? З вами таке бувало? Цікаво, чому ми, буває, так легко знаходимо симпатії в Інтернеті. А от у житті – біда. То одяг не та, то мова з дефектом, то запах, вигляд, то матінка, то ще якась напасть. Загалом, відразу видно всі негоразды. В Інтернеті ж все зовсім по-іншому. Там зазноба представляється зовсім іншим.

Давайте уявимо схематичний малюнок людини. Ось жива людина – поруч. Якого можна доторкнутися. Але з запахами і своїми якимись неясними емоціями. І найстрашніше – зі своїми, зовсім не обґрунтованими, бажаннями і не тільки, ще й з аргументами. А ось – схема. Цю схему ви самостійно малюєте. Додаєте свої думки і вкладаєте в цю схематичну голову. Вкладаєте свою поведінку – ну тобто поведінка, яка має бути у ідеалу. У Людини ж тільки така поведінка, справжнє, те що треба! Ось вам і цукерка. З усіх боків ідеальна.

І в кожному слові, в кожній фразі, придивившись, ви обов’язково побачите те, про що ваша схема. Навіть якщо на очікуване «Так» Людина відповідає «Ні» – згідно зі схемою, це флірт, на самій-то справі (ну звичайно, а як інакше) читати слід «Так». Тільки от чомусь забувається, що схема – ваша. У вашій голові сформувалася. Ну як же… адже є жива людина. Я ж з ним спілкуюся! Всі слова вписуються в мою схему. Він пише все саме так, як я читаю. З тими ж емоціями! По-іншому і бути не може!

І добре, якщо ідеалізація йде взаємна. Тоді таке спілкування може тривати довго. І ось ви виходите на новий рівень – зустріч в реалі. І тут відкриваються цікаві подробиці. А Чоловік-то, виявляється, має ніс і вуха! І – увага! – інтонацію мовлення, і (о, жах!) свої, якісь зовсім чужі емоції! І треба ж щось з усім цим робити! Куди-то все це пхати. А в схему-то воно не влазить. Схема-то – вона зовсім інша. Ідеальна вся.

Але ми не засмучуємося… ми знаємо, як все виправити. Адже є Інтернет! Там простори… там фарби… там життя! Не те що ця сірість і буденність. Там Чоловік! Він мене читає. Розуміє. Відповідає. Він – інший, він не такий як всі. Він – для мене! Він – ідеал…

P.S. В дитинстві мені подобалася пісенька-віршик:

У попа була собака.
Він її любив.
Вона з’їла шматок м’яса –
він її убив.
І в землю закопав.
І напис написав:
«У попа була собака, він її любив…»

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11