Сторінка 1 з 11

Що б там не вигадували соціологи про соціальні мережі і їх феномен, від себе можу сказати – соціальні мережі є некволий джерелом роздратування. І я прекрасно розумію тих людей, які від них відмовилися (на жаль, їх небагато, і я поки не входжу до їх числа).

Думаю, багато хто погодиться зі мною, що соцмережі найчастіше не приносять добрих новин і позитивного настрою. Наприклад, сьогодні вранці я заходжу в Фейсбук, і бачу дівчину, яка вкрала мого хлопця, вже в обнімку з іншим. І це в той час, коли мені не з ким піти в кіно, а квітів я не отримувала як мінімум два роки? Хтось тут женихів міняє як рукавички, а хто-то… ну ви самі розумієте, висить у Фейсбуці і злиться.

Раніше подібного роду інформація надходила до нас поступово, у вигляді пліток, оброблених фільтрами свідомості тих, хто їх поширює. І тоді б я дізналася про розлучниці і її успіх у протилежної статі у виразах «тягається з ким попало», «зовсім пішла по руках», «виглядає жахливо, сплуталася казна з ким» і так далі. А так я можу судити лише по Фейсбуку і самостійно зробити висновки, що вона щаслива, з прекрасним кольором особи, свіжої зачіскою, заручена і проводить відпустку на Багамах.

Тут же для повноти картини я можу зайти на сторінку того самого хлопця, який кинув мене заради неї. І дізнатися, що він страждає від зради, життя йому немила, самотність – його доля, і життя його закінчилося, що, зрозуміло, анітрохи не потішить моє самолюбство, а навпаки, тільки засмутить мене.

Втім, поки я вишукую в Інтернеті недоліки нових дівчат моїх колишніх хлопців, у всіх інших моїх френдів дуже насичене життя! Вони печуть яблучні шарлотки, ростять котів неземної краси і пухнастості, відвідують самі гламурні вечірки, подорожують навколо земної кулі за 80 днів і складаються у відносинах з найбільш чудовими дівчатами і хлопцями, які не приховують цього (на відміну від моїх бойфрендів, жоден з яких не надіслав мені реквеста «перебуваю у відносинах»).

Почитаєш мою френдстрічку – і відчуваєш себе жалюгідним невдахою, і відразу ж хочеться зробити якийсь особливий цибулю, бажано в Овальному кабінеті Білого дому або на космодромі Байконур, щоб, типу, бути не гірше. Або задати питання, яка чорна ікра краще – білуги або ще якась, бажано риб з Червоної книги? Або порадитися щодо найкращого мішленівського ресторану де-небудь у Нью-Йорку. Або запитати, з якого боку краще сходити на Кіліманджаро. Тобто хоч якось компенсувати свою неспроможність! В крайньому випадку, якщо поблизу не передбачається Евересту або Далай-Лами, з якими можна сфотографуватися, можна сказати щось мудре. Бажано від імені свого кота – типу «Поки ви всі жрете, життя проходить, а я кіт, нічого не хочу, я хочу на ручки».

Хоча найчастіше, якщо зустрічаєшся у реальному житті з особливо активними користувачами соцмереж, несподівано виявляється, що вони – самі звичайні невдахи, яким просто не вистачає уваги і авторитетності в реальному житті. Легко мудрувати про недосконалість світу і пристрасної мрії його змінити, сидячи за клавіатурою в засмічені кімнаті, в оточенні немитих дітей і руйнувалися хмарочосів з коробок від піци. Таким, як правило, подобається сміятися над тими, хто «гребе на офісних галерах за копійки», коли вони самі живуть на допомогу в розвиненій країні або здають дідусеву генеральську квартиру в центрі міста. Це протиріччя, як і багато інших, викликає бурхливі суперечки в коментарях, з приводу і без приводу – хоча загострення пристрастей порівняємо з шекспірівським.

Зрозуміло, я віддаю собі звіт, що я теж поза Фейсбуку небагато стою, який би бурхливим і насиченим здавалася моє життя, коли я про неї пишу в соцмережах. І то правда – нудне постити нецікаво. Не будеш же розповідати про те, як прокинулася, подивилася на спальний район у вікно, що нагадує пост-аполипсис в стилі «Матриці», помила підлогу, погрустила про даремно проходять хвилинах дорогоцінної життя?

Гаразд, щось я трохи захопилася, а Фейсбук тим часом не читаний. Та й про різновиди фуа-гри у поєднанні з шампанським давно хотілося запитати.

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11