Сторінка 1 з 11

«Я жив у першому шлюбі 20 років і у другому — 8. Між ними була невелика перерва. Свободи відчути не встиг. А зараз я 5 років як один. І ти знаєш, зрозумів, як це здорово, бути вільним. І ось це стан ні на що не проміняю!»

Таке зізнання я почула від свого колеги — чудового милого людини. І так багато хотілося сказати, переконати. Але він вже не слухав. І недомовлене повисло в повітрі.

Я зустрічала багато людей з усталеною думкою про відсутність свободи в шлюбі. Наївшись сімейних труднощів, вони вибрали особистий спокій і свободу. Я їх розумію! І повністю підтримую. Я теж вибрала свободу. Відчула в цьому насолоду і ні на що її не проміняю!

Але є в нашому виборі одна відмінність. Моя свобода — у шлюбі. І смію стверджувати, що таке можливо.

І відразу кілька пояснень. Мій шлюб і моя незалежність зовсім не виключають любов і глибокі почуття до чоловіка. Більше того, наша обопільна безперешкодність тільки зміцнює відносини. Нічим їх не пов’язує і не дає «по руках». Наша свобода — це не байдужість. І не витрачення почуттів на чужих полях. І зовсім не безвідповідальність. А міцна любов та повну довіру.

Наша свобода — це вміння поважати особистий простір один одного. Шанобливе ставлення до бажань, почуттів, планів і поведінки партнера, які можуть не збігатися з власною думкою.

Фото: Ілюстрація Василя Котова

Наша свобода — це відсутність претензій, повчань, «пилежки» та інших «незмінних атрибутів» сімейного життя. Кожен має можливість приймати рішення в односторонньому порядку і не звітувати за них. Ніхто не зобов’язаний пояснювати свої дії. Ніхто нікому нічого не повинен.

Інша справа, що завжди присутня внутрішня любов, порядність, культура відносин. У нашій культурі немає зрад, легковажність, безвідповідальність. Культура народжує добровільне бажання пояснити, порадитися або просто поговорити один з одним. Але нікому нічого не нав’язує. Все тільки за власною волею і бажанням.

Нам і в голову не прийде чинити всупереч або зло. Ніхто ні від кого не тікає — просто нема чого. Адже і так відпускають. Не потрібно нічого доводити або в чомусь виправдовуватися. Тобі довіряють.

Подібні відносини склалися не відразу. А в моєму випадку шлях до них був тернистий і важкий. Але навіть коли пройдеш цей шлях, потрібно докласти подальші зусилля. Важливо «почекати» саме свого чоловіка. Того, який близький тобі за переконаннями, виховання, світогляду. Того, якому ти готовий довіряти без оглядки. І будувати відносини з ним терпляче, без метань і істерик. Звикати, змирятися, прощати і приймати його таким, який він є.

І тоді буде в родині простір. Кожному свій, такий, в якому він потребує.

Складно в чомусь переконати людину зі сформованим думкою. Завжди знайдеться чим заперечити. Але тут головне — зрозуміти і відповісти собі чесно: чи готовий ти до розуміння іншого світу, цінностей, істин. Чи не готовий. Але тоді і звинувачувати нікого.

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11