Сторінка 1 з 11

Ні, не вродили цього року помідори в тих місцях, де колись, давним-давно, пройшло моє босоноге і не щедре на якісь речовинно-промислові подарунки дитинство. Не вродило. Всі про це говорять. І сусід, який вийшов з двору перекурити на вулицю, і вже малознайомі тітоньки в магазині. І навіть випадковий попутник, якого ти підхопив у Незнамовской заправки по дорозі в райцентр. Ну, все!

А я вийшов на город… Так як не вродило? А ось це на грядці – що? Хіба не те саме чудо, яке так оманливо і нехитро в світі дорослих і досвідчених називається помідором? Так-так. Воно. То саме. Яке треба зривати днем, в саме пекло. Коли воно терпко пахне свіжою томатної бадиллям і ввібрало в себе не тільки той жар, що йде зверху, від сонечка, але і знизу. Від землі. Розпеченій, майже як сковорідка з вытапливающимися на ній шкварками, істочающей гіркий запах полину з добре відчутним присмаком крейди.

Ось цей яскраво-бордовий кулю завбільшки з мій нинішній кулак. До якого нічого не треба, крім щіпки солі. Ну, і помити трішки. Обережно і дбайливо, щоб не змити всі ці неповторні запахи. І зберегти впитанное їм у себе тепло сонця і щирою, чуйною на вкладені в неї працю і турботу, землі.

Є, є, виявляється, помідори. І чутка про їх передчасної кончини виявився сильно перебільшеним. А поруч з ними, на сусідній грядці, – кущики перчика. Трохи подалі – баклажани. Теж – не так щоб багато, але є. Є.

І ось тут… Помідори, перець, баклажани… щось нагадує мені цей стійкий ряд овочевих назв. Помідори, перець, баклажани… А-а-а… Ну, як же! Як я міг забути за той рецепт, про який мені якось розповідали на «Школі»? Видно, прийшов час і самому спробувати його в справі. Тим більше, що як раз все начебто і під рукою. Що нам під розмір нашого листа знадобиться?

В якості овочевої складової зрозуміло – помідори, перці, баклажани. Останні – невеликі, перші і другі – стандартні за розмірами. Приблизно з кулак. Всіх – по три штучки. Кілограм фаршу. Дві невеликих морквини. Адже їм ще рости і рости. Прибирати рано. Але висмикнути парочку цих помаранчевих красунь за довгу зелену косу з грядки… Якщо для справи – чому б і ні? Одну хорошу цибулину…

Це – для засмажки. От нею і займемося. Ну, а з рештою… З іншим – по ходу п’єси!

Цибулю і моркву чистимо. Перший шаткуємо тонкими півкільцями, другу, для прискорення процесу, тремо на крупній тертці. Як шкварки на тій сковорідці, про яку я вже згадував, вытопились, прибираємо їх. Але святе місце не повинно бути порожнім. Цибуля – в студію. Або, за відсутності такої, – на сковорідку. Обсмажили його з пару-трійку хвилин, щоб наші півкільця і помягчели, і змінили свій колір на м’яко-золотистий, додали до цибулі моркву. І помішуючи, помішуючи вміст сковорідки, провели біля плити ще з п’ять хвилин.

Ну, а потім вогонь вимкнули – нехай зажарка остигає, і зайнялися овочами. Помили їх для початку. Зняли з баклажанів чашолисток, видалили ножем «хвостики», а власне плід порізали упоперек на кружальця завтовшки сантиметр, трохи більше.

Ось цими кружечками викладаємо дно дека. Трохи їх присаливаем і переходимо до другої частини нашого овочевого балету. До перцям, відповідно. Видаляємо у них плодоніжку, за допомогою чайної ложечки вичищаємо всі внутрішні «надмірності», миємо і… Поки відкладаємо вбік.

Зажарка охолола? Значить, прийшов час фаршу. Викладаємо його в миску, додаємо зажарку, додаємо сире яйце, видавлюємо через чеснокодавку пару пристойних за своїм розміром і змістом зубчиків часнику, перчимо, присаливаем, добре все перемішуємо і переміщаємо на деко. Другим шаром. Поверх вже спраглих там зовсім не гордій самоті баклажан. Яка товщина вийшла у фаршевого шару? Теж приблизно сантиметр? Ось на таку товщину ріжемо впоперек вже підготовлені перці.

Отримані у нас колечка м’яким натисканням руки «утапливаем» у фарші. Прямо поверх нього кладемо не бажають «топитися» «вершки» і «корінці» перцю. Але це Тільки початок наступного шару. У продовження – моєму помідори і теж нарізаємо кільцями. Вже стандартною для нас сантиметрової товщини. З тих кілець, що ближче до «хвостиком» плоду, вирізаємо ту його частина, що прилягала до плодоніжки. Вона і в салати не йде, і тут, в цьому блюді, теж ніби як і не потрібна. А ось кільцями того, «що потрібно», укладаємо, третій, останній шар нашого страви. Але на цьому не зупиняємося.

Насамкінець останній акорд. До трьох чвертей склянки нежирних, 10-процентних вершків додаємо сире яйце, трохи присаливаем, добре збиваємо і заливаємо вийшла у нас вершково-яєчною сумішшю верхній, перцево-помідорний шар. Ось тепер деко готовий до того, щоб його хвилин на 40-45 помістити в духовку, попередньо розігріту до температури 140-150 градусів.

В принципі, все. Начебто нічого складного. Головне, щоб під рукою був необхідний рецептурою овочевий набір. Ну, а на початку вересня… Та на півдні Росії. Щоб під рукою не було солодкого перцю, баклажанів та помідорів?! Ну, це щось з області ненаукової фантастики. До прихильників якої я ніколи не ставився. Та й нині не ставлюся. Тому взяв, оглянувся, трохи полазив по грядках, сходив за фаршем на станцію – в колишній сельповский магазин, так приготував.

А повернувся в ті місця, де вже багато-багато років живу і працюю, взяв і повторив. І воно мені сподобалося. А що найважливіше – не тільки мені. Ось і я вирішив перевести це блюдо з категорії експериментальних до складу основного меню. Може, хтось з прочитали статтю вирішить зробити те ж саме? Як на мій погляд, гарна думка. Впевнений, приводу шкодувати про скоєне не буде ні у кого. Так що…

Якщо раптом і вам почнуть вкладати у вуха, що ось, мовляв, не вродило… І не важливо, що там не вродило – помідори, картопля або виноград. Якщо раптом… Так повірте, це не привід для смутку. Прорвемося. І не таке перемелювали з часом…

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11