Сторінка 1 з 11

Про Затоку я чув, хоча приблизно розумів, що це бюджетний відпочинок: мінімальний сервіс за мінімальні гроші, де головне — море.

Добралися ми до пункту призначення без особливих проблем. З одеського вокзалу на Кароліна-Бугаз, Затоку та Білгород-Дністровський щопівгодини курсують маршрутки, а також свої послуги пропонують таксисти. Їхати близько 60 км — в межах однієї години, якщо не буде пробок, які зазвичай утворюються на мосту, там, де зустрічаються Дністровський лиман і Чорне море і материк переходить у вузьку піщану косу шириною в кілька сот метрів.

З морем нам пощастило. Море штормило, вода була відносно прозора, пісочок чистий і теплий. Але ось що стосується готелю і сервісу, то тут все було не так гладко.

Ми зупинилися на базі відпочинку «Лазурний берег». На фото були пристойні номери з усіма зручностями і обіцянки найкращого обслуговування. На ділі ж:

1) у перший день у нас утворилася калюжа у ванній — забився стік;

2) відсутній wi-fi, хоча на кожному кутку висів значок «Безкоштовний Wi-Fi»;

3) за чайником треба було ходити на рецепцію і повертати його після того, як заварив склянку чаю;

4) прибирання було раз на п’ять днів, і т. до. ми приїхали на п’ять днів, то прибирання нам не світило.

Півдня робочі проковырялись з нашої душовою, потім ще годину я чекав, коли прийде дівчина з ганчіркою, щоб все прибрати, так як ганчірка була теж дефіцитом. Щодо wi-fi мені рекомендували «сказати дівчаткам», і з’явилася зв’язок тільки на наступний день, та й потім пропадала не раз. Ну, і так далі…

Хоча меблі і обстановка в номері були затишними, кондиціонер працював справно, настінна плазма показувала всі українські канали. Територія прибирала регулярно.

Район автовокзалу селища міського типу Затока
Фото: Олексій Ільїн, ru.wikipedia.org

Годівля в Затоці була задовільною. За 100 гривень (4 долари) можна було наїстися від пуза. За 200 — сходити в ресторан. Правда, той же сервіс був… українським: максимум антисанітарії, мінімум ввічливості. Хоча ніхто ніколи не грубив і всі були максимально терплячі.

Помити руки — треба було ще знайти де. Попросити налити борщу — теж треба було рази два-три. Один раз, коли я спочатку попросив борщу, потім знову попросив, потім з’ясував, що він холодний і знову попросив його погріти, вже роздратованим голосом, мене запитали, чому я такий злий (лихий був я, а не у них, м’яко кажучи, незадовільний сервіс, ну-ну…).

Центральна алея Затоки
Фото: Eugeny1988, ru.wikipedia.org

Іншими плюсами, крім теплого моря, було холодне, недороге пиво на кожному розі. Що не кажи, а українське пиво на хмелю краще російського, білоруського або навіть деякого німецького. Соковиті персики, теж на кожному кроці, хоча і не дуже дешеві. Місцеві кавуни і солодка кукурудза. Ще сподобалося фруктове морозиво в цукровому стаканчику: нежирне, на фруктових соках, крижане.

А одним з мінусів були комахи: у перший вечір, сидячи на балкончику, я своїми підсліпуватими очима побачив, що на стелі ворушиться якась темна пляма. Втерши рушником «пляма», я з жахом виявив, що це гігантська багатоніжка 7-8 сантиметрів у довжину. Свались така мені на голову, я б філософськи це навряд чи сприйняв.

Крім того, в кутку норовили звити павутину гігантські павуки. До речі, нам з донькою вдалося зняти відео ще одного дивного комахи, за формою польоту нагадував колібрі. Воно, як і колібрі, зависало в повітрі над квіткою, запускало довгий хоботок у квітку, потім зразок вертольота прямувало до іншого квітці. Точнісінько колібрі… але тільки комаха. Пізніше я з’ясував, що це метелик-бражник.

П’яти днів було цілком достатньо для такого відпочинку. Обвуглюватися на сонці, як це робили багато, «дорвавшиеся» за рік до південного сонця, я не збирався (я бачив чимало бовдурів, які, обгорев раз і скинувши з себе мертву шкіру, знову поспішали обуглиться вже вдруге, підставляючи червоні рани під сонце і перетворюючись майже в ходячу головешку).

Відмокати в море… ну раз занурився, ну два. А годинами пірнати у воду, в яку, вибачте, сусідні «фазенди» скидають свої фекалії, мені не дуже хотілося. Харчуватися вуличною їжею довше п’яти днів теж було непростимо для шлунка (кишкові інфекції та розлади шлунку в Затоці — звичайна справа). Хотілося нормальної домашньої їжі, а не сумнівної самси або столовского борщу.

Тому без особливого жалю, сказавши «Гудбай і дякуемо, Затока», ми відбули рано вранці в неділю в переповненій електричці, де яблуку було ніде впасти, продавщиця морозива, чіпсів проштовхувалась по ногах і головах, піт стікав струмочками по спині, а за вікнами миготів пологий пейзаж випаленому степу упереміш з лиманами і морем…

Дністровський лиман, Одеська область
Фото: Depositphotos

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11