Сторінка 1 з 11

Багато років тому я вперше спробувала писати в Живий Журнал і була здивована тим, як швидко з’являються однодумці і друзі. У той же час стало очевидно, що це дурна трата часу з багатьох точок зору.

Якщо є що сказати, то треба публікувати на папері повні тексти. Для заповнення інтернет-сторінок легкої балаканиною знайдуться ледачі студенти, які втомилися осягати нові цінності і зайнялися трансляцією вже засвоєних.

Подумавши так, я перестала писати в ЖЖ. Але і солідна книга чомусь не писалася.

Минав час. Життя без Живого Журналу – це цілком нормальне життя. Сучасники так само легко обходяться без нього, як і далекі предки. Пишуть прозу «в стіл», говорять в посланнях рідним і коханим. І я складала написане в дальній ящик і відправляла думки в конвертах тим, кому вони в свій час здавалися цікавими. Писала – і не отримувала у відповідь чогось важливого.

День за днем наростала тривога. Думки, ідеї – все начебто народжувався, але не ставало живим. Одного разу оглянувши стоять в ряд загальні зошити зі своїми сповідями і роздумами, я засмутилася, що все це багатство досвіду буде викинуто спадкоємцями нарівні з університетськими конспектами, цінність яких відома лише мені одній.

Витрачати час на таку писанину просто нерозумно. Однак не описаний досвід перетворюється в каламуть неусвідомлюваного і висить густим туманом перед очима, приховуючи від розуму навіть те, на що дивишся в упор. Розуміти життя й фіксувати розуміння і для себе важливо, і для людства хтось повинен. Для цього, схоже, і існують письменники, але їхні труди дуже далекі від моїх запитань. Краще крок за кроком просувати себе до ключових моментів розуміння життя і світу, ніж сподіватися, що який-небудь автор буде закидати мене в них, як кулька в лунки.

У пошуку простору, на якому можна було б шукати себе з користю для інших, знову потрапила в ЖЖ. У свою ж колись улюблений журнал. Про мене встигли забути постійні читачі-співрозмовники. Багато відписалися. Нотатки, на які раніше отримувала б десятки відгуків, повисали в байдужому до них інтернет-просторі. Незважаючи на це я продовжила викладати в ЖЖ невеликі записи. І в журналі як ніби злегка запульсувала жива кров. З’явився ритм у створенні нових записів, і душевне благополуччя стало так само залежати від нього, як від ритму биття серця.

Не було в цих нотатках ніякого істотного відмінності від потайних тетрадочек. Не тому, що в зошит пишеться з такою ж фільтрацією або в ЖЖ з тим же безсоромністю, а тому, що з віком пішли чужі оцінки і перестали порушувати гармонію думок і вчинків. Мислення, спілкування і оточення не конфліктували, як колись, у дні юнацької непримиренності, а зливалися в один потік. І ЖЖ цей потік вдячно приймав.

А якщо так, якщо в ступені відвертості відмінностей від паперових ніким не читаних щоденників немає, то чому б не робити свої нотатки доступними кожному близькій за інтересами людині? Нехай пошукач пропонує познайомитися зі мною кожному, хто гуляє в тих же смислових полях. І нехай нам буде добре разом.

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11