Сторінка 1 з 11

З тих пір, як люди перестали масово вірити в бога і провидіння, проблемою щастя і удачі впритул зайнялися вчені, проводячи дослідження, експерименти та інші наукові дослідження, розглядаючи щасливчиків і невдах під лупою та мікроскопом і намагаючись визначити, чому ж деякі з людей ловлять Фортуну за хвіст частіше, ніж інші.

Можу навести два характерних приклади з особистого досвіду. Одна моя знайома скаржилася, що не може знайти роботу, «тому що не знає сучасних комп’ютерних програм та іноземних мов», внаслідок чого змушена з вищою освітою торгувати на ринку. А інший мій друг в числі своїх життєвих планів міг видати такий: «А поїду-ка я в Колумбії або Еквадор і буду з Америкою торгувати квітами!» І на питання, чи знає він іспанська або хоча б англійську мову, безтурботно відповідав: «Немає, а в чому проблема? Вивчу!» Чи варто згадувати, що до 25 років у нього вже був перший мільйон?

Навіть на перший погляд, звичайно, у везунчиків лідирують оптимізм і позитивне мислення. Але вчені стали копати ще глибше. І з’ясували, що щасливі люди частіше, ніж невдахи, кидають те, що їм не подобається. А саме – нецікаву роботу, не надихаючі більше відносини та інші речі, які вже не приносять радості, а тільки забирають сили. Причому незалежно від того, скільки зусиль вони в це вклали! А потім, кинувши все, не бояться знову кинутися у вир життя і почати все заново.

Причина, чому щасливих людей все-таки не так багато, як хотілося б, тому, що людина – істота, підвладне інерції: так важко ризикнути і від усього відмовитися! Мало того, що майбутнє і так завжди лякає своєю невідомістю, так ще й шкода вкладених зусиль і років, відданих фірмі, шлюбу, переконанням, інтересам.

До того ж є неминуче зло у вигляді маси порадників. Вони з великим задоволенням розкажуть вам перед прийняттям важливого рішення, що «без мужика в наш час важко», «хто тебе візьме з дітьми», «краще така робота, але постійна», «зате тут офіційне оформлення та пенсія», «що ти, особлива? Адже всі так живуть!» і так далі, що підриває залишки рішучості у нерішучих людей. І умовляють потерпіти ще трохи, потягти цей набитий камінням валізу без ручки, який лише заважає, але, як у тій приказці, кинути шкода.

Після спілкування з такими порадниками здається – ще трохи, ще трохи, і горизонт очиститься, млява негода припиниться, на роботі оцінять і підвищать, чоловік полюбить, з’являться гроші, несподівано звалиться спадщину чи «прилетить раптом чарівник у блакитному вертольоті й безкоштовно покаже кіно». Головне – продовжувати в тому ж дусі і вірити, що коли-то, ось-ось, скоро, через пару років, буде приз.

Насправді, приз залишився на тому роздоріжжі, коли ти вибрав бути бухгалтером, замість того щоб стати, як мріяв, археологом. Чи вийшла заміж на другому курсі інституту, тому що так хотілося весілля «як у всіх». Але якщо зізнатися собі, що призу не буде жити вже зовсім нестерпно! От і придумують люди всякі виправдання своєї нерішучості типу «я живу з ним заради дітей», «а куди я піду, якщо я не знаю іноземних мов», «мене з моєю спеціальністю нікуди не візьмуть», «я не так вихований, щоб йти по трупах» (ніби хороша життя пов’язана тільки з ходьбою по трупах!)… і так далі – різні відмазки, якими набиті незручні і важкі валізи.

Так що візьму на себе сміливість зіграти роль позитивного порадника і кажу тобі, читач цих рядків: терміново відмовляйся від всього, що заважає тобі насолоджуватися життям вже сьогодні. Кидай свій старий чемодан і знай – все буде добре!

Ну хіба що англійська вивчити доведеться…

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11