Сторінка 1 з 11

Маса вірувань пов’язана з давніми архаїчними уявленнями, безглуздими поза язичницької картини світу. Багато прикмети обґрунтовуються психологічно або історично. Розсипана сіль могла призвести до сварки із-за своєї цінності в старовину…

А от зібрати сіль, примовляючи: «Цукор, цукор!» – це легке самонавіювання. Адже прикмета спрацьовує, якщо ми в неї віримо. Розсипав забобонна людина сіль і починає думати і чекати, коли ж нарешті виникне сварка. І сам несвідомо створює відповідну ситуацію.

Так працюють і інші подібні прикмети. Але клин клином вибивають! Швидко уяви, що насправді розсипав цукор, а зовсім не сіль. Забувши що-небудь будинку і повернувшись, зроби вигляд, що прийшов подивитися в дзеркало. Адже безпам’ятність справді погана ознака перед виходом у дорогу або важливим заходом. Та й власна забудькуватість зіпсує настрій – адже ми заздалегідь знаємо, що це «погана прикмета»! І ми швиденько «редагуємо» реальність: тепер і сіль – не сіль, і не за забудькуватості повернулися, а по справі зайшли! Таке переформування реальності (точніше, нашого сприйняття) начебто і прикмету нейтралізує, і налаштовує нас позитивно.

Те ж відбувається, коли ми спльовуємо через плече, стукаємо по дереву та ін. Тільки не забувайте, що в основі всіх вірувань в пристріт, прикмети і особливо захисні ритуали лежить глибоко приховане язичницьке світогляд. У християнстві забобонів немає! Християнин сподівається на бога, ні на кого і ні на що інше. І захисних ритуалів християнину в його картині світу не вимагається. Мало того, що християнину для захисту від всіляких потойбічних впливів достатньо віри, всі магічні дії прямо заборонені Біблією.

Чому, чим погана магія? Магія – це спроба певним стандартним дією викликати певну реакцію. Знаючи обряд, ми чекаємо конкретного результату, тобто, по суті, управляємо якимись силами. А християнин звертається до всевишнього бога, яке вже тут управління? Молитва – це звернення, діалог, прохання. Тут головне не форма, а внутрішня відкритість, щирість. Є, звичайно, стандартні молитви, але і вони повинні переживати душею. Без цього молитва перетворюється в магічне дійство. Але чи можливо керувати богом? Магії тут просто немає місця!

А будь-які сплевиванія через плече, стук по дереву і умивання через дужку (та ще й святою водою!) – це саме спроба магічно впливати на події.

Але життя є життя! Тим більше життя релігійна, налаштовує на містичний лад. І ми не тільки приносимо сюди колишні забобони, але і придумуємо нові, «церковні» забобони.

Погасла або впала свічка в церкві то сама по собі шкодить тому, хто настановив, то віщує біду.

Не можна ставити свічку на чужу (і запалювати своє від чужого). Свічки пов’язані з людиною, і ставлячи їх один на одного, ви змішуєте долі або берете на себе чужі нещастя.

Підготовлений заздалегідь труну починає тягнути людини, наближаючи його смерть.

Впало на весілля обручку – до нещасної сімейного життя.

З іншого боку, священики часто пояснюють виникнення забобонів дією бісів. Віруючі зі мною не погодяться, але ризикну висловити думку. Всякі відсилання до потойбічних сил шкідливі, вони пропонують шукати причини наших проблем зовні, виводячи їх із сфери нашого контролю. А адже причини психологічних (а часто і не тільки) проблем спочатку варто шукати в собі. Зрештою, реально вплинути ми можемо тільки на самих себе!

Уточню, що батюшки обов’язково говорять і про те, що боротьба з бісівським впливом вимагає в першу чергу власних зусиль. Але це зазвичай пропускається повз вуха. Зате з’являється зручне виправдання для себе: біси поплутали! Що вже тут поробиш? А адже християнство вимагає в першу чергу серйозної внутрішньої роботи. Але куди простіше виявляється помолитися. Можна ще сходити в церкву і поставити свічку перед потрібної іконою. Причаститися. Ах так, ще обприскати квартиру святою водою. І навіть освятити житло. Але все це – звернення до допомоги не бога, а обрядів, де предметів і дій приписується магічна сила. А адже спроба захиститися від чого-то з допомогою обрядів – це справжнє язичництво! Тільки в іншому антуражі…

До церковних таїнств часто вдаються для захисту від пристріту, хвороб, негараздів. Особливо це стосується хрещення. Найпоширеніша причина – «щоб дитинка не хворів». Яке вже тут таїнство!

Багато забобони виникли в давнину із-за елементарного нерозуміння більшістю росіян християнства і неизжитым впливом язичництва. На жаль, небагатьом краще справа йде і тепер, судячи по величезній кількості навколоцерковних забобонів! Звичайно, самі цікаві і дрімучі звичаю до нас не дійшли. У перші століття (!) християнства росіяни, наприклад, не милися після причастя, щоб не змити благодать. Приклавшись до ікони чи хреста, деякий час не разжимали губ, щоб не випустити набрану святість. Ми вже не ставимо в храмі персональну ікону, відганяючи від неї інших. Не включаємо в число осіб Святої Трійці Миколи Угодника…

Повір’я наших сучасників відносяться в основному до поведінки в храмі, дій зі свічками та іконами, обрядами і пр. Про повір’ях, «регламентують» звернення зі свічками, я говорив. Найпростіші і сучасні – повір’я про всяких енергетичних феноменів. Про енергетично-резонуючим з організмом дзвін дзвонів; енергетиці святої води; підзарядці стоїть під куполом храму… Багато що пов’язане з церковними святами. По більшій частині це рудименти язичництва, хоча багато спираються, наприклад, на святе письмо. Наведу лише два.

В день усікновення глави святого Іоанна Хрестителя уникають користуватися гострими предметами, особливо різати щось кругле. Особливо нагадують голову кавуни!

У Благовіщення жінкам і дівчатам не рекомендується робити зачіску, особливо заплітати косу. Краще залишити волосся розпущеним. Підстава – зазначення в Писанні: «Марта, Марта не чешісь».

На жаль, довгий час забобони могли підтримувати самі клірики. Освіти від священиків стали вимагати столітті в 18-му, до того серед них процвітало махровий неуцтво, що відрізняло і ряд ієрархів. Їх знайомство з Писанням часто було поверхневим, на рівні «чули дзвін…». А святе місце порожнім не буває, і місце недопонятого заповнювали звичні забобони…

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11