Сторінка 1 з 11

Побувати в Італії і не побачити Венецію? Не може такого винести серце жодного туриста! Тому більшість організованих турів до Італії включають відвідини Венеції. Хоча чим далі, тим менше задоволення від цих відвідин отримують самі туристи.

Тому дві причини. По-перше, Венеція стала містом страшенно дорого. Заночевав тут не в розкішному готелі, а в досить непривабливою готелі, не отримаєш ні найменшого виправдання бездумно витраченим грошам. Ніякої романтики, зате вогкувато, брудно, а якщо ще вікна виходять на пішохідну вулицю, то й по-справжньому шумно. Відразу закрадається в голову думка, що краще і, безсумнівно, дешевше було б проїхати електричкою до найближчого великого міста, скажімо, Віченци або Болоньї, де в готелях і місця є, і стоять ці готелі не в приклад дешевше.

А по-друге, Венеція давно вже стала таким містом, про яке людина, там ще не бував, знає вже занадто багато. Занадто багато для того, щоб побачити це місто своїми очима. Стільки прочитано книг, переглянуто фільмів і фотографій! Тому куди не глянь, що не сфотографуй, запам’ятаються і в голові відкладуться чужі захоплення і чужі враження. Венеція стала серіалом стереотипів.

Невже все так безнадійно? Зовсім ні, скажу я вам. І пораджу, як провести з Венецією, з цієї літньої, скупий і неабияк вибагливої дамою, один день, про який було б потім приємно згадувати. І щоб хотілося потім повернутися до Венеції. Ще на один день. Чи не на один.

У Венеції краще приїхати раніше і краще на поїзді. Потяги в Венецію йдуть по довгому мосту. Залізничний міст з’єднав Венецію з «твердою землею» в 1848 році, коли ця частина Італії ще належала Австро-Угорщині. У 1933 році, при влади Муссоліні, міст розширили і до залізничних колій додали також автомобільну трасу. При фашистському режимі цей міст називався «Литторио» на честь емблеми фашистської партії – римських ликторских сокирок. З 1945 року він називається «Мостом Свободи». Теж непогано.

У якийсь момент «тверда земля» залишається позаду і поїзд вже ніби пливе над лагуною. Це – справжнє море, справжні великі кораблі видніють на горизонті. І повільно, не кваплячись, наближаються справжні острови, на яких – справжня Венеція. Знаменитий місто, який належить побачити в перший раз. Хвилювання, не менша, ніж при першому побаченні.

І от поки ми мчимо над хвилями, давайте на кілька хвилин залишимо ліричні охи і зітхання і задамося питанням, може бути, навіть цинічним. Як нам краще побачити жінку на першому побаченні: при повному параді, в парфумах і в макіяжі, або ж у вигляді буденному і – не побоюся цього слова – затрапезному. Думаю, відповідь тут очевидна. Особливо, якщо дама вже не молода.

До чого це я? Та до того, що за браком часу (адже у нас в розпорядженні всього один день!) ми повинні побачити прекрасну даму Венеції у вигляді самому прекрасному. А тому, вийшовши з поїзда, ми не будемо блукати по венеціанським вуличками, як пропонують деякі путівники і як ведуть своїх, на все готових, підопічних деякі гіди. Ми відразу рушимо на центральну площу Венеції, Сан-Марко. По головній вулиці з оркестром.

Головна вулиця Венеції – Великий канал, il Canal Grande. Це вулиця-без тротуарів, а значить без пішоходів. Набережних не передбачено. Пройти від вокзалу до Сан-Марко вздовж каналу просто не вийде. А якщо брести «по задвірках», то доведеться витратити години дві часу. Утомливо! На побачення з бажаною жінкою прийти втомленим і, як наслідок, кілька байдужим? Ні, це не для нас! А тому, покинувши вокзал Санта-Лючія, останнє нагадування про «твердій землі», поспішаємо на теплоходик-вапоретто і пливемо до площі Святого Марка.

Принади Венеції починають нам відкриватися, насолоджуйтеся! Насправді, це дуже красиво, блискучі палаци, піднімаються прямо з блакитно-зеленої води.

В часи своєї могутності, в 13-14-м століттях Венеція не була такою розкішною, зате мала величезний флот і вихід на східні ринки, звідки венеціанці привозили в Європу коштовності і прянощі, які також цінувалися на вагу золота. Цим, треба сказати, Венеція і славилася по всій Європі, за рахунок цього і багатіла. Розкішний міст Ріальто, під яким ми пропливаємо по дорозі до площі Сан-Марко, була в ті часи найбільшою товарною біржею в Європі. Тут і на прилеглій до мосту площі укладалися угоди на величезні суми. До речі, саме тут з’явилися перші, ще рукописні, газети і попередники фейлетонів і памфлетів – листівки-пасквілі. Венеція взагалі славилася як царство свободи та свободи слова зокрема. Галілео Галілей, поки він жив у Венеції, був недосяжним для інквізиції.

Венеціанці були хлопці сміливі, хитрі і розбійники не без відважності. 31 січня 829 року венеціанські купці викрали з Олександрії, яку тоді захопили араби, мощі апостола Марка, який згодом став небесним покровителем Венеції. Цей старий єврей, мабуть, здригнувся б при житті від огиди, дізнавшись, що коли-то його тіло буде обкладено свинячими тушами. Здригнулися і арабські митники, побачивши яку гидоту везуть в одній з кошиків невірні. Оглядати цей кошик не стали, тіла євангеліста не виявили. Так, завдяки нахабства і хитрощі своїх жителів, Венеція знайшла свою реліквію. За тодішнім часам це було скарб. Багато славних міста задовольнялися всього-навсього цвяхом зі Святого хреста, яких в загальній складності в християнському світі налічувалося десять, не менше.

У тому ж році на головній площі міста почали будувати базиліку Святого Марка. Відповідно і площа стала називатися ім’ям новопридбаного (або благоукраденного?) небесного покровителя. Будівництво базиліки було завершено в 832 році. Оскільки від Венеції можна було швидше дістатися морем до Константинополя, ніж по суші до Риму, базиліка Святого Марка була побудована в рідкісному для Італії візантійському стилі. А з 1063 за 1094 рік на цьому ж місці була побудована нова, та, яку можна побачити сьогодні. Про багатство Венеції говорить і той факт, що будівництво міського собору не перетворилося на довгобуд. Будували, будували і нарешті збудували.

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11