Сторінка 1 з 11

Отже, у Візантії (а значить, і на Русі) ідеї держави та Православ’я невіддільні один від одного. Це ключовий момент! І візантійський кесар, і російський цар вважали себе якщо не прямими главами церкви, то її верховними захисниками. Православний цар не просто поставлений правити «від бога», але і сам несе найважливішу релігійну, сакральну функцію. Несе її і вся країна!

Від Візантії Русь успадкувала містицизм і, звичайно, ідею очікування другого пришестя Христа. Зрозуміло, воно має відбутися на території істинно християнської країни… А на той момент єдиною (або найбільш потужною) «істинно християнської» (читай, православної) країною почитала себе Русь. Ось і ще одна, не менш важлива, причина прийняття титулування кесаря, назріваючого досить давно. (Царем, хоч і не офіційно, називали отця Івана IV, Василя III.)

Є достатньо обґрунтована версія, що поділ руської землі Іваном IV на опричнину і земщину несло крім політичного і сакральний сенс. Для есхатологічні налаштованого царя опричнина була засобом боротьби світлих християнських сил, «воїнства Христового» зі «злими силами» в очікуванні прийдешнього кінця світу. Опричних землі повинні були стати оплотом воїнства Христового у майбутній війні з воїнством антихриста. Іван Грозний боровся з тими, кого вважав не просто перешкодою в політичних справах, а злом.

Заодно це повчально діяло на населення, страхом отвращая від гріховних вчинків. А якщо хтось постраждає безвинно, так це навіть краще. Адже він отримає нагороду на небесах! І ця божевільна, на наш погляд, ідея теж сприйнята з Візантії. До того ж мученики – це ж молельники і заступники за живих… Отже, говорити про божевіллі Івана Грозного не доводиться. Він діяв, виходячи з своєї картини світу, а вона цілком укладалася в рамки тогочасних уявлень. В першу чергу – релігійних, що складали найважливішу частину картини світу переважної більшості населення Європи.

Іван IV як православний цар і помазаник Божий ясно усвідомлював цю свою місію. Усвідомлював і всю її тяжкість і заподіює при її здійсненні неминуче зло. Про це ясно свідчить існування синодика з перерахуванням жертв його правління для їх поминання.

Був і ще один фактор. Прийняття титулу «цар» пов’язувалося з верховенством на колишній ординської території. Раніше царем на Русі іменували хана Золотої орди – легітимного (що у всі часи визнавали руські князі!) правителя величезної території. Тепер найбільшою і найпотужнішою її частиною, якавключила значну частину колишньої імперії, виявилося Московське держава. І верховенство Івана IV, судячи з усього, сприймалося як належне в інших частинах колишньої орди…

Втім, чи багато їх залишилося? То ж Казанське ханство задовго до приєднання до Москві перебувало під її потужним впливом. При Івані IV приєднали, крім Казанського, Астраханське і Сибірське ханства. По суті, Московське князівство майже відновила територіальну цілісність Золотої Орди! Що цілком надавало вага нового статусу московського государя.

Мабуть, другий пік припав на 19 ст., коли формулюються ідеї панславізму і, по суті, нового об’єднання православних держав під заступництвом і верховенством Росії.

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11