Сторінка 1 з 11

Поняття «бойові» і «військові» мистецтва (далі БІ і ВІ) зазвичай використовують як синоніми. Заодно адепти (особливо традиційних бойових мистецтв) часто називають себе «воїнами». На підставі того, що практикують старовинні військові мистецтва.

Щодо «воїнів»: воїн, як би привабливо це слово не звучало, це той, хто займається військовою працею. І як би не хотілося, «воїном» коректно називати лише того адепта БІ, який служить в армії. Тільки БІ тут абсолютно ні при чому. Точніше «при чому» в одному випадку: якщо ви армійський інструктор рукопашного бою.

А «воїном карате» доречно називати себе тому, хто систематично застосовує свої БІ-навички в реальних боях.

Тим не менш власне військові мистецтва існують! Чим вони відрізняються від бойових? Це синоніми… але є і різниця. Інакше не було б потреби у двох термінах!

Військові бойові мистецтва використовувалися власне древніми воїнами. Їх зовнішній ознака – орієнтованість на використання зброї. Хоча ВІ може, еволюціонуючи, дійти до нас, вже перетворившись в рукопашний бій. Але збройне походження все одно помітно! Як, наприклад, в айкідо. Нагадує про воїна, звиклого битися зброєю і з порожніми руками і використовує навички фехтування мечем і списом.

Чому зброя? Та тому, що воїни не билися голими руками. Ніде і ніколи. Були здатні – на те вони й воїни, але цілком могли і не вчитися рукопашного бою спеціально. Для більшості ситуацій, в яких воїн міг виявитися беззбройним, досить вже наявних навичок. І вже точно ніхто не рвався в беззбройний бій! Воїн має зброю! Для рідкісних ситуацій, коли ймовірно піддатися нападу, будучи неозброєним, можуть існувати спеціальні техніки рукопашного бою. Тільки ці техніки «особливий випадок» зазвичай зовсім не призначені для ведення бою. Їх призначення – протидія раптового нападу. В ідеалі, час беззбройного контакту повинно бути як можна коротше. Мета – захиститися і дістатися до своєї зброї… або дочекатися допомоги.

Можливі варіанти, але і вони визначаються умовами «там і тоді». Наприклад, існувала дуже розвинена лицарська боротьба. Але одна справа – чесно боротися з рівним, з лицарем (на турнірі або «божий суд»), і зовсім інша – битися з простолюдином… Навички (саме боротьби, а не кулачного бою!) могли стати в нагоді і в битві… при нагоді.

Але все це актуально в умовах, властивих способу життя даних конкретних воїнів. Це стосується і збройових технік. Якщо система дійшла до нас у не зміненому вигляді (як ряд старих японських шкіл), її варто розглядати швидше як етнографічну, ніж бойову. Бойовий вона була – але не в нинішніх умовах. А для самооборони все ж варто вивчати сучасні прикладні системи. Щоб битися – спортивні, які спеціалізуються саме на веденні бою з підготовленим противником.

А традиційні БІ – це швидше частина культури. Тим більше що в традиційних БІ власне бойові аспекти часто невіддільні від культурних, релігійних та ін. Мова саме про традиційних БІ, що збереглися у більш-менш первісному вигляді. Подекуди зберегли не тільки техніку, але і старовинну методику. Незважаючи на існування куди більш ефективних методів навчання. Саме такі бойові мистецтва мають повне право називатися традиційними! Ну а військовими – практикувалися саме військовими станами і саме для застосування у війнах.

Я кажу не про реконструйованих системах, хоча і їх адже обгрунтовано називати «військовими». В Європі збереглася маса старовинних посібників з бойових практик. Школи ж з успадкуванням від вчителя до учня, здається, не збереглися (хоча були!). Мова не про народних системах, де досі можуть передавати знання від батька до сина, а саме про військових. У деяких східних є пряма передача, та й техніка начебто зберігається протягом століть.

Наприклад, школа Каторі Синто Рю, начебто 300 років зберігає первісну техніку і методи навчання.

А ось той же айкідо, на мій погляд, мистецтво не військове. Незважаючи на «фехтувальну» базу і походження від спадкоємиці старих систем Дайто рю. Ті використовувалися воїнами, айкідо ж – сучасне бойове мистецтво.

Як і багато шкіл карате, представники яких люблять називати себе воїнами. Мабуть, за суворість тренінгу… але з цієї точки зору можна назвати воїном будь-якого серйозного спортсмена.

До того ж багато видів спорту походять від військово-прикладних. Наприклад, п’ятиборство і біатлон.

До речі, слідуючи логіці нинішніх «воїнів», я – теж воїн. Та ще більше від інших «воїнів»! Оскільки довго займався сценічним фехтуванням. Це дуже старий (акторам завжди доводилося вчитися імітувати бій) вигляд, що зберіг стару класичну техніку, що використовувалася в бою.

Продовження слідує…

Цікаві записи

Залиште коментар

*

Сторінка 1 з 11